Важливою умовою для здійснення успішних економічних умов є функціонування інноваційних підприємств в суспільстві. Однією з форм діяльності інноваційного підприємства є бізнес-інкубатори. Бізнес-інкубатори займають важливе місце в інноваційній діяльності, оскільки виступають, перш за все, як частина інфраструктури підтримки малого підприємництва і як структура, що надає допомогу новим компаніям на етапі їх організації та становлення, та одночасно вони є інструментом економічної, соціальної, інноваційної політики та політики перебудови шляхом сприяння впровадження досягнень науки і техніки у виробництво.
Бізнес-інкубатори можуть стати основним джерелом залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, а також ефективною базою формування інноваційної економіки, що полягає в виробництві та експорті високотехнологічної продукції з дуже високою додатковою вартістю. Метою бізнес-інкубаторів є формування сприятливих умов для початкового розвитку малих підприємств шляхом надання їм певного комплексу послуг і ресурсів. Потреба в бізнес-інкубуванні зумовлена соціально-економічною природою малого підприємництва: протягом трьох років роботи виживає лише 14–30% новостворених малих підприємств, тоді як у бізнес-інкубаторі ця чисельність значно зростає і становить 85–86%. Значення бізнес-інкубаторів для стимулювання підприємництва полягає у забезпеченні надання послуг за нижчими від ринкового рівня цінами [1, С.61]. Актуальні тенденції трансформації українського економічного простору, які проявляються у виробленні та реалізації державної економічної політики, визначають необхідність розробки нового підходу до інкубації бізнесу (системи підтримання малого підприємництва). В Україні створена низка бізнес-інкубаторів, але вони фактично перебувають лише на початковій стадії функціонування, оскільки не створенно належного правового механізму для регулювання діяльності бізнес-інкубаторів. Тому постає необхідність детального вивчення питання діяльності бізнес-інкубаторів, оцінки можливостей щодо впровадженя передового світового досвіду у вітчизняне законодавство.
Різні аспекти діяльності бізнес-інкубаторів висвітлені в роботах Є.О. Коваленко, О.О. Шевченко, О.А. Ніколаєв, Т.О. Соболєва, В.А. Івченко, Л.Л. Антонюк, А.В. Бодюк, Н.В. Чаленко.
Процес формування нормативно-правової бази, яка регулює діяльність інноваційних підприємств пройшов декілька етапів і сьогодні продовжує своє становлення. Законодавче регулювання діяльності інноваційних підприємств в Україні здійснюється такими нормативно-правовими актами, як: Господарський Кодекс, ЗУ «Про інноваційну діяльність» від 4.07.2002 р., Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р., Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 р., Закон України «Про наукову і науково-технічну експер¬тизу» від 04.07.2002 р., Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16.07.1999 р, Закон України «Про пріоритетні напрями ін¬новаційної діяльності в Україні» від 08.09.2011 р. та інші [2, С.45]. В законодавстві не надається чіткого визначення поняттю бізнес-інкубатор, але в ЗУ «Про інноваційну діяльність» визначається, що інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді бізнес-інкубатору.
Бізнес-інкубатор – організація, яка надає на певних умовах і на певний час спеціально обладнані приміщення та інше майно суб’єктам малого та середнього підприємництва, що розпочинають свою діяльність, з метою сприяння у набутті ними фінансової самостійності [2, С.44]. З поняттям «бізнес-інкубатор» деякі вчені у своїх працях ототожнюють такі поняття, як «технологічний інкубатор» та «інноваційний центр». Проте, на думку вчених, вони мають дещо вужче значення. Технологічний інкубатор – це специфічний структурний підрозділ, який належить до складу технопарку та є ефективним засобом розвитку промисловості й інструментом для стимулювання економічного зростання, особливо в периферійних районах. Інноваційний центр – це економічна структура, розміщена в межах невеликої ділянки і призначена для малої тільки створеної венчурної компанії [3, с. 213–220].
Ознаки бізнес-інкубаторів:
1. Надання допомоги новим суб’єктам господарювання на початковому етапі їх розвитку, зокрема починаючим дрібним фірмам, надають приміщення, інфраструктуру й визначений набір послуг, що можуть розширити їхні можливості у процесі становлення й організації роботи на початковому етапі їх розвитку.
2. Сприяння розвитку місцевої економіки та залученню інвестицій у відповідний регіон. Бізнес-інкубатори створюються і як промислові зони, що забезпечують динамічний підхід до проблем регіонального соціально-економічного розвитку з урахуванням інтересів органів місцевого самоврядування та органів регіонального розвитку. При цьому, сприяючи наданню ділових послуг, забезпечуючи доступ до інфраструктури й податкові пільги, вони сприяють залученню прямих інвестицій у регіон і тим самим позитивно впливають на зміцнення місцевої економіки.
3. Створення сприятливих умов для структурної перебудови промисловості й заохочення комерціалізації результатів науково-дослідних і науково-конструкторських робіт. Виділяють такі бізнес-інкубатори: 1)змішані бізнес-інкубатори – стимулюють економічний розвиток і зростання через підтримку підприємництва і послуги, що пропонують усім видам підприємництва (низько технологічні та техноємні виробництва з незначною переробкою продуктів і надання послуг); інкубатори для економічного розвитку, що спрямовані на вирішення конкретних завдань, таких створення нових робочих місць чи структурної перебудови промисловості; інкубатори, що орієнтується на конкретні територіально-виробничі комплекси і технології.
4. Організація діяльності малих і середніх інноваційних підприємств. Ця ознака виявляється в завданнях бізнес-інкубаторів: підготовка малих починаючих інноваційних підприємств до самостійної діяльності поза межами інкубатору; підвищення рівня знань підприємців у сфері підготовки проектів, налагодження виробництва та керування ним; надання в оренду на пільгових умовах виробничих і адміністративних майданчиків; сприяння в організації малих і середніх інноваційних підприємств; пошук і залучення фінансових коштів.
5. Додаткове фінансування нових інноваційних підприємств та підготовка фінансово життєздатних і автономних суб’єктів господарювання. Ця ознака виявляється в тому, що інкубатори забезпечують практичну адміністративну допомогу, доступ до фінансування й основні професійні й технічні послуги.
6. Бізнес-інкубатори можуть здійснювати як діяльність з метою отримання прибутку (підприємницьку), так і без мети отримання прибутку (некомерційну). Неприбуткові – це ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади, які зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвиткові регіону, а прибуткові – ті, що не надають пільг шляхом надання в оренду свого майна, серед яких переважно приватні бізнес-інкубатори, чисельність яких зростає і які пропонують орендарям широке коло різноманітних послуг, за користування якими отримують платню[4, С164-165].
В цілому інноваційна діяльність здійснювалась за рахунок власних коштів підприємств, а саме прибутку. Основними напрямками фінансування бізнес-інкубаторів є: фінансування з державного бюджету, держава надає низку прямих (фінансування з державного бюджету) та непрямих (певні податкові пільги або інші преференції) видів державної допомоги; залучення приватного капіталу; власні кошти підприємств. В діяльності бізнес-інкубаторів спостерігається дефіцит власних коштів. Наприклад фінансування бізнес-інкубаторів в США здійснюється на кошти штатів і місцевих органів влади; субсидії (часто без повернення) від федерального уряду; орендну плату підприємців, які користуються послугами "інкубаторів"; відсоток від доходів тих, що вийшли з "інкубаторів", успішно функціонуючих малих компаній; кошти університетів та інших навчальних закладів, промислових корпорацій, приватних осіб - організаторів власних "інкубаторів", пожертвування [5, С.81].
Діяльність бізнес-інкубаторів визначається певною складністю, оскільки відсутня державна політика залучення інвестицій у їх розвиток. Ця складність полягає в тому, що:
- невизначеності пріоритетних секторів і сфер діяльності, що мають найбільший потенціал розвитку та потребують для цього державної підтримки;
- політика інвестування інвестицій виявляється неефективною через свою не послідовність впровадження та суперечливість цілей;
- відсутності аналізу конкурентних переваг та економічного потенціалу різних сфер діяльності та регіонів поширення;
- гальмуванні розвитку вітчизняних виробників внаслідок суттєвого обмеження конкурентного тиску;
- відсутності моніторингу результатів політики та наслідків політики стимулювання інвестицій.
У 2014 році, за даними Держпідприємництва, зареєстровано 79 бізнес-інкубаторів. За даними проведеного Українською асоціацією бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів (УАБІІЦ) моніторингу діяльності бізнес-інкубаторів, їхня чисельність виявилася значно меншою і складає лише близько 10-ти бізнес-інкубаторів, які реально працюють. До реально діючих бізнес-інкубаторів варто зарахувати такі: “Харківські технології”, “Львівський політех”, “Славутицький муніципальний бізнес-інкубатор”, “Білоцерківський бізнес-інкубатор”, бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати та ін [6] .
Таким чином, з урахуванням вищенаведених ознак, можна надати визначення бізнес-інкубатора – це інноваційне підприємство, яке надає допомогу новим суб’єктам господарювання, що виробляють інноваційні продукти та (або) інноваційну продукцію на початковому етапі їх розвитку, створює сприятливі умови для структурної перебудови промисловості й заохочення комерціалізації результатів науково-дослідних і науково-конструкторських робіт, здійснює додаткове фінансування нових інноваційних підприємств і підготовку з їх числа фінансово життєздатних і автономних суб’єктів господарювання. Зазначене визначення доцільно закріпити у Законі Україні «Про інноваційну діяльність».
Cписок використаних джерел:
1. Багашова Н.В. Бізнес-інкубатори: світовий і вітчизняний досвід створення і функціонування/ Н.В. Багашова// Науковий вісник Херсонського державного університету. – 2015. - №11. – С. 60-63.
2. Коваленко Є.О. Державна політика підтримки і розвитку бізнес-інкубації в Україні як інноваційної інфраструктури/ Є.О. Коваленко// Державне управління. – 2012. - № 3(39). – С. 44-Важливою умовою для здійснення успішних економічних умов є функціонування інноваційних підприємств в суспільстві. Однією з форм діяльності інноваційного підприємства є бізнес-інкубатори. Бізнес-інкубатори займають важливе місце в інноваційній діяльності, оскільки виступають, перш за все, як частина інфраструктури підтримки малого підприємництва і як структура, що надає допомогу новим компаніям на етапі їх організації та становлення, та одночасно вони є інструментом економічної, соціальної, інноваційної політики та політики перебудови шляхом сприяння впровадження досягнень науки і техніки у виробництво. Бізнес-інкубатори можуть стати основним джерелом залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, а також ефективною базою формування інноваційної економіки, що полягає в виробництві та експорті високотехнологічної продукції з дуже високою додатковою вартістю. Метою бізнес-інкубаторів є формування сприятливих умов для початкового розвитку малих підприємств шляхом надання їм певного комплексу послуг і ресурсів. Потреба в бізнес-інкубуванні зумовлена соціально-економічною природою малого підприємництва: протягом трьох років роботи виживає лише 14–30% новостворених малих підприємств, тоді як у бізнес-інкубаторі ця чисельність значно зростає і становить 85–86%. Значення бізнес-інкубаторів для стимулювання підприємництва полягає у забезпеченні надання послуг за нижчими від ринкового рівня цінами [1, С.61]. Актуальні тенденції трансформації українського економічного простору, які проявляються у виробленні та реалізації державної економічної політики, визначають необхідність розробки нового підходу до інкубації бізнесу (системи підтримання малого підприємництва). В Україні створена низка бізнес-інкубаторів, але вони фактично перебувають лише на початковій стадії функціонування, оскільки не створенно належного правового механізму для регулювання діяльності бізнес-інкубаторів. Тому постає необхідність детального вивчення питання діяльності бізнес-інкубаторів, оцінки можливостей щодо впровадженя передового світового досвіду у вітчизняне законодавство.
Різні аспекти діяльності бізнес-інкубаторів висвітлені в роботах Є.О. Коваленко, О.О. Шевченко, О.А. Ніколаєв, Т.О. Соболєва, В.А. Івченко, Л.Л. Антонюк, А.В. Бодюк, Н.В. Чаленко.
Процес формування нормативно-правової бази, яка регулює діяльність інноваційних підприємств пройшов декілька етапів і сьогодні продовжує своє становлення. Законодавче регулювання діяльності інноваційних підприємств в Україні здійснюється такими нормативно-правовими актами, як: Господарський Кодекс, ЗУ «Про інноваційну діяльність» від 4.07.2002 р., Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р., Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 р., Закон України «Про наукову і науково-технічну експер¬тизу» від 04.07.2002 р., Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16.07.1999 р, Закон України «Про пріоритетні напрями ін¬новаційної діяльності в Україні» від 08.09.2011 р. та інші [2, С.45]. В законодавстві не надається чіткого визначення поняттю бізнес-інкубатор, але в ЗУ «Про інноваційну діяльність» визначається, що інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді бізнес-інкубатору.
Бізнес-інкубатор – організація, яка надає на певних умовах і на певний час спеціально обладнані приміщення та інше майно суб’єктам малого та середнього підприємництва, що розпочинають свою діяльність, з метою сприяння у набутті ними фінансової самостійності [2, С.44]. З поняттям «бізнес-інкубатор» деякі вчені у своїх працях ототожнюють такі поняття, як «технологічний інкубатор» та «інноваційний центр». Проте, на думку вчених, вони мають дещо вужче значення. Технологічний інкубатор – це специфічний структурний підрозділ, який належить до складу технопарку та є ефективним засобом розвитку промисловості й інструментом для стимулювання економічного зростання, особливо в периферійних районах. Інноваційний центр – це економічна структура, розміщена в межах невеликої ділянки і призначена для малої тільки створеної венчурної компанії [3, с. 213–220].
Ознаки бізнес-інкубаторів:
1. Надання допомоги новим суб’єктам господарювання на початковому етапі їх розвитку, зокрема починаючим дрібним фірмам, надають приміщення, інфраструктуру й визначений набір послуг, що можуть розширити їхні можливості у процесі становлення й організації роботи на початковому етапі їх розвитку.
2. Сприяння розвитку місцевої економіки та залученню інвестицій у відповідний регіон. Бізнес-інкубатори створюються і як промислові зони, що забезпечують динамічний підхід до проблем регіонального соціально-економічного розвитку з урахуванням інтересів органів місцевого самоврядування та органів регіонального розвитку. При цьому, сприяючи наданню ділових послуг, забезпечуючи доступ до інфраструктури й податкові пільги, вони сприяють залученню прямих інвестицій у регіон і тим самим позитивно впливають на зміцнення місцевої економіки.
3. Створення сприятливих умов для структурної перебудови промисловості й заохочення комерціалізації результатів науково-дослідних і науково-конструкторських робіт. Виділяють такі бізнес-інкубатори: 1)змішані бізнес-інкубатори – стимулюють економічний розвиток і зростання через підтримку підприємництва і послуги, що пропонують усім видам підприємництва (низько технологічні та техноємні виробництва з незначною переробкою продуктів і надання послуг); інкубатори для економічного розвитку, що спрямовані на вирішення конкретних завдань, таких створення нових робочих місць чи структурної перебудови промисловості; інкубатори, що орієнтується на конкретні територіально-виробничі комплекси і технології.
4. Організація діяльності малих і середніх інноваційних підприємств. Ця ознака виявляється в завданнях бізнес-інкубаторів: підготовка малих починаючих інноваційних підприємств до самостійної діяльності поза межами інкубатору; підвищення рівня знань підприємців у сфері підготовки проектів, налагодження виробництва та керування ним; надання в оренду на пільгових умовах виробничих і адміністративних майданчиків; сприяння в організації малих і середніх інноваційних підприємств; пошук і залучення фінансових коштів.
5. Додаткове фінансування нових інноваційних підприємств та підготовка фінансово життєздатних і автономних суб’єктів господарювання. Ця ознака виявляється в тому, що інкубатори забезпечують практичну адміністративну допомогу, доступ до фінансування й основні професійні й технічні послуги.
6. Бізнес-інкубатори можуть здійснювати як діяльність з метою отримання прибутку (підприємницьку), так і без мети отримання прибутку (некомерційну). Неприбуткові – це ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади, які зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвиткові регіону, а прибуткові – ті, що не надають пільг шляхом надання в оренду свого майна, серед яких переважно приватні бізнес-інкубатори, чисельність яких зростає і які пропонують орендарям широке коло різноманітних послуг, за користування якими отримують платню[4, С164-165].
В цілому інноваційна діяльність здійснювалась за рахунок власних коштів підприємств, а саме прибутку. Основними напрямками фінансування бізнес-інкубаторів є: фінансування з державного бюджету, держава надає низку прямих (фінансування з державного бюджету) та непрямих (певні податкові пільги або інші преференції) видів державної допомоги; залучення приватного капіталу; власні кошти підприємств. В діяльності бізнес-інкубаторів спостерігається дефіцит власних коштів. Наприклад фінансування бізнес-інкубаторів в США здійснюється на кошти штатів і місцевих органів влади; субсидії (часто без повернення) від федерального уряду; орендну плату підприємців, які користуються послугами "інкубаторів"; відсоток від доходів тих, що вийшли з "інкубаторів", успішно функціонуючих малих компаній; кошти університетів та інших навчальних закладів, промислових корпорацій, приватних осіб - організаторів власних "інкубаторів", пожертвування [5, С.81].
Діяльність бізнес-інкубаторів визначається певною складністю, оскільки відсутня державна політика залучення інвестицій у їх розвиток. Ця складність полягає в тому, що:
- невизначеності пріоритетних секторів і сфер діяльності, що мають найбільший потенціал розвитку та потребують для цього державної підтримки;
- політика інвестування інвестицій виявляється неефективною через свою не послідовність впровадження та суперечливість цілей;
- відсутності аналізу конкурентних переваг та економічного потенціалу різних сфер діяльності та регіонів поширення;
- гальмуванні розвитку вітчизняних виробників внаслідок суттєвого обмеження конкурентного тиску;
- відсутності моніторингу результатів політики та наслідків політики стимулювання інвестицій.
У 2014 році, за даними Держпідприємництва, зареєстровано 79 бізнес-інкубаторів. За даними проведеного Українською асоціацією бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів (УАБІІЦ) моніторингу діяльності бізнес-інкубаторів, їхня чисельність виявилася значно меншою і складає лише близько 10-ти бізнес-інкубаторів, які реально працюють. До реально діючих бізнес-інкубаторів варто зарахувати такі: “Харківські технології”, “Львівський політех”, “Славутицький муніципальний бізнес-інкубатор”, “Білоцерківський бізнес-інкубатор”, бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати та ін [6] .
Таким чином, з урахуванням вищенаведених ознак, можна надати визначення бізнес-інкубатора – це інноваційне підприємство, яке надає допомогу новим суб’єктам господарювання, що виробляють інноваційні продукти та (або) інноваційну продукцію на початковому етапі їх розвитку, створює сприятливі умови для структурної перебудови промисловості й заохочення комерціалізації результатів науково-дослідних і науково-конструкторських робіт, здійснює додаткове фінансування нових інноваційних підприємств і підготовку з їх числа фінансово життєздатних і автономних суб’єктів господарювання. Зазначене визначення доцільно закріпити у Законі Україні «Про інноваційну діяльність».
Cписок використаних джерел:
1. Багашова Н.В. Бізнес-інкубатори: світовий і вітчизняний досвід створення і функціонування/ Н.В. Багашова// Науковий вісник Херсонського державного університету. – 2015. - №11. – С. 60-63.
2. Коваленко Є.О. Державна політика підтримки і розвитку бізнес-інкубації в Україні як інноваційної інфраструктури/ Є.О. Коваленко// Державне управління. – 2012. - № 3(39). – С. 44-47.
3. Ворона В.В. Програма технологічних інкубаторів Ізраїлю, як вагома підтримка розвитку приватного бізнесу в країні / В.В. Ворона, А.М. Мучник // Економіка і регіон. – 2009. – № 2 (21). – С. 213–220.
4. Манзюк В.В. Щодо визначення інноваційного бізнес-інкубатору як інноваційного підприємства / В.В. Манзюк // Проблемы развития тереторий со специальным режимом хазяйствования. – 2008. - № 3. – С. 164-166.
5. Дудар Т. Г., Мельниченко В. В. Інноваційний менеджмент : навч. посіб. – Тернопіль : Економічна думка, 2008. – 250 с.
6. Аналітичний звіт про стан і перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні, 2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dkrp.gov.ua/info/3226.htm.47.
3. Ворона В.В. Програма технологічних інкубаторів Ізраїлю, як вагома підтримка розвитку приватного бізнесу в країні / В.В. Ворона, А.М. Мучник // Економіка і регіон. – 2009. – № 2 (21). – С. 213–220.
4. Манзюк В.В. Щодо визначення інноваційного бізнес-інкубатору як інноваційного підприємства / В.В. Манзюк // Проблемы развития тереторий со специальным режимом хазяйствования. – 2008. - № 3. – С. 164-166.
5. Дудар Т. Г., Мельниченко В. В. Інноваційний менеджмент : навч. посіб. – Тернопіль : Економічна думка, 2008. – 250 с.
6. Аналітичний звіт про стан і перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні, 2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
Автор адвокат юридической фирмы "Правовой элемент" Виктория Папинян