Процедура банкрутства відіграє важливу роль в економіці України. За допомогою такої процедури відбувається лікування «фінансово хворих» господарюючих суб’єктів чи їх ліквідація. Існування інституту банкрутства дає змогу закривати нерентабельні й застарілі виробництва, сприяючи просуванню на ринку більш рентабельних і модернізованих підприємств.
Отже, банкрутство боржників є невід’ємною частиною майнового обороту. В результаті банкрутства юридичних осіб відбувається перерозподіл власності, майно переходить з одних рук до інших, що призводить до нормального функціонування економіки.
Однак не до всіх юридичних осіб можна застосовувати загальні положення про банкрутство, оскільки це може негативно позначитися на економіці країни, її безпеці або зачепити інші важливі сфери життя держави. Саме тому актуальним є питання визначення чіткого переліку юридичних осіб, які потребують спеціальних правил банкрутства. В.В. Джунь вказує на те, що запровадження процесуальних особливостей банкрутства щодо окремих категорій боржників є реалізацією принципу процесуального плюралізму, який дає змогу застосувати найбільш оптимальний варіант розв’язання проблеми заборгованості конкретної категорії боржників[2, с.11].
Так, у Розділі VII Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виділено окремі категорії юридичних осіб, до яких необхідно застосовувати спеціальні правила банкрутства, а також у законі визначено особливості банкрутства кожної з суб’єктів на яких поширюється дія цього закону. Як зазначає В.В.Джунь, це є своєрідний спеціальний алгоритм, який використовується для оптимізації врегулювання проблеми заборгованості окремих категорій боржників, які в силу особливостей статусу цих суб’єктів, унормованого режиму їх господарської діяльності чи положення на ринку певних товарів чи послуг потребують особливого порядку врегулювання[3].
Перш ніж почати розглядати окремо кожного суб’єкта, необхідно визначитись до яких суб’єктів застосовується особлива процедура банкрутства. Так, відповідно до Розділ VII «Особливості банкрутства окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності» до них відносять: містоутворюючі і особливо небезпечні підприємства; сільськогосподарські підприємства; страховики; фермерські господарства; професійні учасники ринку цінних паперів, фізична особа.
Доцільно, на нашу думку, дати коротку характеристику зазначеним вище юридичним особам, щоб можна було зрозуміти їх соціальну та економічну значущість у державі, а також визначити місце, роль та значення процедури банкрутства вказаних суб’єктів.
Так, відповідно до п.1 ч.4 ст.85 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містоутворюючими підприємствами визнаються юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей становить не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, де розташована така юридична особа. Відповідно до п. 2 положення цієї статті застосовуються також до підприємств, кількість працівників яких перевищує п’ять тисяч осіб[1].
Специфіка банкрутства містоутворюючих підприємств, насамперед, обумовлена високою імовірністю виникнення як мінімум у масштабах даного населеного пункту глибокої соціально-економічної кризи. Як зазначає В.Рибак, найбільша централізація функцій розподілу суспільних витрат як у федеративних, так і в унітарних державах спостерігається у сферах забезпечення національної безпеки, соціального забезпечення й адміністративних витрат[4].
Особливо небезпечними підприємствами визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу (п.2 ч.4 ст.85)[1].
Специфіка цього виду банкрутства полягає в тому, що у випадку не врахування особливостей діяльності того чи іншого небезпечного підприємства може призвести до масштабних катастроф, які несуть небезпеку для життя громадян нашої держави.
Під сільськогосподарськими підприємствами розуміються юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції становить не менше п’ятдесяти відсотків загальної суми виручки ( ст.86 Закону)[1].
Враховуючи той факт, що діяльність сільськогосподарських підприємств спрямована як на забезпечення населення сільськогосподарською продукцією, так і на забезпечення промисловості сировиною базою - банкрутство сільськогосподарських підприємств без попереднього узгодження цього питання з органами місцевого самоврядування може призвести до проблем із забезпеченням населення продуктами першої необхідності.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств, а також товариств з додатковою відповідальністю, які згідно із Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності[6]. У зв’язку зі специфікою діяльності страхових компаній не дивує те, що банкрутство такого суб’єкта відноситься до категорії юридичних осіб які віднесені Розділом VII закону до суб’єктів, що проходять особливу процедуру банкрутства. Тому, що раніше на практиці дуже часто виникали проблеми коли страхові компанії шахраювали та спеціально банкрутіли для того щоб не відшкодовувати страхові платежі.
Регулювання банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів також здійснюється за допомогою норм, встановлених у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Законодавець виокремив дану категорію боржників завдяки деяким особливостям їх функціонування на ринку цінних паперів. Особливості регулювання процедури банкрутства такого суб’єкта стосуються переважно умов правової регламентації руху цінних паперів у випадку банкрутства даної юридичної особи, звідси випливають особливості розпорядження, санації, ліквідації під час банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів.
Ст. 93 ЗУ «Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом» підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та/або зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування України[1].
Особливістю даного виду банкрутства є те, що у випадку не сплати боржником заборгованості перед кредиторами, у термін передбачений чинним законодавством, відкривається процедура банкрутства під час якої кредитор може отримати заборгованість за рахунок всього майна боржника.
Отже, вважаємо, що у зв’язку з укладенням Україною і ЄС угоди про асоціацію, законодавство про банкрутство вимагає нових можливих механізмів врегулювання правовідносин між суб’єктами, що проходять процедуру банкрутства за особливими правилами.
Цілком слушною та актуальною є думка В.В.Джуня про те, що існує нагальна необхідність у конструюванні спеціальних алгоритмів провадження процедури банкрутства для категорій боржників, які є операторами на товарних ринках із високим ступенем державного регулювання. До кола таких операторів належать суб’єкти природних монополій, особливо компанії з виробництва, передачі та постачання електричної енергії, оператори теле- комунікацій, а також усі види фінансових установ[3, c.14].
Окрім того, вважаємо, що Розділ VII ЗУ «Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом» доречно було б доповнити і такими суб’єктами, як: суб’єкти природних монополій (особливо компанії з виробництва, передачі та постачання електричної енергії), оператори теле- комунікацій, а також усі види фінансових установ, до яких повинно застосовуватися особлива процедура банкрутства, оскільки діяльність вказаних суб’єктів відіграє важливу роль у забезпеченні якісного та ефективного функціонування держави.
Література:
1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 № 2343-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 31 - ст.440.
2. Джунь В.В. Про необхідність розширення кола організаційних процедур інституту неспроможності // Право України. - 1999. - № 2. - С. 11.
3. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. Монографія. - К., 2006. - С. 334.
4. Рыбак В.В. Рыночная трансформация системы доходов местного самоуправления: теория и практика. - Донецк, 2000. - С. 168-169.
5. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
6. Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 18. – Ст. 78.
Автор: Юрист юридической компании "Правовой элемент" - Гоян Вадим. т. 063-425-90-30